Пн. Сер 15th, 2022

Окупована росією Херсонщина. За крок до анексії

Демонтаж пам'ятника Героям Небесної Сотні в центрі окупованого Херсона, 13.07.2022 Фото: t.me/s/vgorunews

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+

Ефіри і видання наповнені новинами/розмовами про так званий «референдум» в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей за «приєднання до росії». Обговорюють ймовірну (вкинуту?) дату – 11.09, день «єдіного голосованія» в рф. І мало хто може уявити, як за явного небажання абсолютної більшості населення, такий «референдум» можливий. 

Як то кажуть, хто в Криму жив, той не сміється. 

Є думка, що свій «окупендум» росія спробує провести раніше, для чого на захоплений Південь нещодавно десантували колони російських чиновників і силовиків. Тож проаналізуємо, з чим зустрічає рф час «Х» на окупованій Херсонщині, хто там реально урядує і яку політику впроваджує.

Навіть беручи до уваги пару десятків тисяч людей, які вже взяли «аусвайс» – паспорт рф, та тих, хто обміняв копії своїх українських паспортів на 10 тисяч рублів «допомоги», інакше, як під дулом автомата «референдум» на Херсонщині відбутися не може. Однак росію мало хвилює, скільки насправді людей візьмуть участь у цьому апріорі незаконному дійстві: результат намалюють, картинку організують, пропагандисти знімуть і всі канали покажуть, а світу нахабно у відповідь скажуть: «Какие ваши доказательства? У нас тут в рукаве – иностранные наблюдатели».

За «явку» і правдоподібність дійства у Кремлі питатимуть хіба що з гауляйтерів окупованих регіонів, тож вони зараз стараються – як можуть. Проводять облави, вишукуючи нелояльних і потенційно небезпечних; погрожують депортацією всім, хто не тільки протидіятиме «референдуму», а й бездіятиме, що прирівнено до саботажу; погрожують позбавити батьківських прав, якщо діти не підуть до школи «з російськими стандартами».

Окупаційний режим

Перший місяць окупації, поки росіяни не почали створювати цивільну вертикаль за участі місцевих колаборантів, у таємниці тримали навіть прізвище військового коменданта у Херсонській області. Накази про встановлення комендантської години та усіляких обмежень  публікувались без вказання особи. Причина очевидна – ухилення від відповідальності за воєнні злочини, які десятками щодня вчиняються щодо цивільного населення: незаконне позбавлення волі, тортури «на підвалах», згвалтування, мародерство, знищення цивільної інфраструктури. Адже відповідальність за них, згідно міжнародному праву, лежить не тільки на безпосередніх виконавцях, а й на їхніх командирах.

ЦЖР вдалося ідентифікувати російського коменданта Херсонської області тільки 23 квітня завдяки засвітці в пропагандистському телеграм-каналі наказу про відміну комендантської години на Великдень, підписаної «полковник В.Бедрик». Раніше Віктор Леонідович Бедрик був командиром бригади Приморського з’єднання радіаційного, хімічного, біологічного (РХБ) захисту, ймовірно, потім перевівся у Південний військовий округ.

Вибір кандидатури коменданта захопленої Херсонщини з такою спеціалізацією могла б здивувати, якщо не пригадати хвилі фейкових повідомлень про «знайдені» на території окупованої області «американські біолабораторії», де начебто розроблялась біологічна зброя, та ІПСО «летят утки» – про заражених якоюсь страшною хворобою лебедів-шипунів, бакланів та крякв із заповідника «Асканія Нова», які прицільно летіли на росію. Попри всю абсурдність історії з перелітними птахами її особисто просував колишній шеф Бедрика – начальник військ РХБЗ ЗС рф генерал-лейтенант Ігор Кирилов, а тему «біолабораторій» російські пропаганда та МЗС «качають» і досі як один із «доказів» на виправдання агресії проти України. Тож вибір «радіохіміка» Бедрика на роль коменданта окупованої Херсонщини, ймовірно, був невипадковим.

росія не поспішала з формуванням військово-цивільної адміністрації, яка, відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права, має забезпечувати цивільне населення окупованої території усім життєво необхідним. Як видається, з початку стрімкої окупації півдня України у росії на той час не було чіткого плану – що з цими територіями робити. Армія, зустрічаючи точковий опір, маршевими колонами неслась із Криму на північ – «на Киев!», не заходячи у міста і села обабіч трас, лише блокуючи в’їзди/виїзди до них. Фактично перші тижні, а подекуди і місяці, окупанти контролювали дороги, а не території, де продовжувалось життя з українською владою і під українським прапором (на деяких сільрадах вони протримались аж до червня!).

Одночасно з провалом плану бліцкригу стала очевидною і повна нереальність «кримського» чи «донецько-луганського» сценаріїв «оформлення» утримуваних рф територій Херсонської та  Запорізької областей. Місцеві мало того, що не зустрічали «освободітєлєй» з хлібом-сіллю, а впродовж двох місяців – увесь березень і до кінця квітня –  виходили на потужні акції протесту по всій області проти окупації, створення «ХерНР» та ймовірного «референдуму». Мешканці Херсонщини стали національними героями, а окупанти змушені були шукати нові варіанти привласнення територій (про це далі).

Акція протесту мешканців Херсону проти російської окупації, 13.03.2022 Фото: facebook.com/vgoru

Зазначимо, що жорсткість окупаційного режиму у різних районах і населених пунктах Херсонщини була і є дуже різною і залежить, насамперед, від цивілізованості, точніше, рівня дикості командирів підрозділів і формувань ЗС рф. Найбільш жорстокими мешканці херсонських сіл називають «Л/ДНРрівців», яких росіяни кидали на найбільш брудну роботу, зокрема, стояти на блокпостах вздовж доріг, якими люди намагались виїхати на вільну територію, та проводити перші фільтраційні заходи в захоплених селах.

Людмила Костюк, голова вже звільненої  Кочубеївської територіальної громади, розповідає, що найгірше до людей ставились «днрівці»: «Як вони говорили, «мы тут 8 лет воюем, а вы дороги строите, все дома с ремонтами». Я так зрозуміла, що політика у росіян була така: спочатку заходять «днрівці». Вони ведуть себе нахабно, роблять що хочуть, наводять страх на жителів. А через тиждень приходить російська армія, яка каже, що до тих не має жодного відношення, не знають, навіщо тих «днрівців» сюди засилають і що вони засуджують їхню поведінку».

Людмила Костюк

Людмила Костюк, голова Кочубеївській сільської територіальної громади Фото: Олег Батурін

Водночас окупанти створили додаткові перешкоди для евакуації мешканців, насамперед, Херсона, де до великої війни мешкала майже третина всього населення області. росія не дала згоду на жоден «зелений коридор» і люди змушені виїжджати на свій страх і ризик. Кількість «доріг життя» залежала від обстановки на лінії фронту, а інколи – і від настрою окупантів. Відтак один за одним напрямки  перекривались і на сьогодні вже немає дороги на Миколаїв і Кривий Ріг (хіба що люди пішки долають цей шлях під обстрілами). Наразі покинути окуповану територію можна двома шляхами, які вкрай ускладнені з різних причин. Через Мелітополь, де на останньому блокпості у Василівці можна простояти в колоні 4-5 днів. І дуже дорогий шлях (500-700 дол. з людини) через окупований Крим, звідки через росію можна виїхати в Грузію і країни ЄС, а вже звідти – нелегкий і довгий шлях на вільну територію України.

Ті ж хто лишився, крім небезпеки потрапити під обстріли, потерпає від повної або часткової відсутності джерел існування. Крім перешкод евакуації, рашисти заблокували усі спроби доставки гуманітарної допомоги з українських урядових і міжнародних благодійних фондів. Недоступність ліків через блокаду українських поставок набула рівня гуманітарної катастрофи, відомі випадки самогубства людей, які не мали змоги продовжувати призначене медиками лікування. За інформацією МОЗ України, наданою на запит ЦЖР, на Херсонщині повністю припинили діяльність 18 аптечних установ, ще 56 призупинили гуртову і роздрібну торгівлю лікарськими препаратами.

аптеки

Продаж ліків в окупованому Херсоні Фото: Суспільне Херсон

Ринок заполонили дорогі і сумнівної якості ліки, що поставляються із Криму. Аптечні мережі, як й інший прибутковий бізнес на нових ТОТ, були захоплені наближеними до російських спецслужб  ділками. «Адміністратором» мережі комунальних аптек призначили ТОВ «Ренессанс Фарма», зареєстроване в підмосковному місті Митищі. Засновником та керівником компанії з квітня 2022 року є Ігор Нєлюбов, якого називають підставною особою від Валер’яна Мазаракі, пов’язаного фсб рф.

Ще один фактор, що впливає на жорсткість режиму й інколи спрацьовує у першу чергу, – рівень запопадливості місцевих колаборантів, за наводками яких Росгвардія та «поліція» проводять обшуки і затримання активістів, учасників бойових дій, тероборонівців, депутатів та патріотично налаштованих підприємців. За поширеною схемою, незаконно затриманих, фактично, викрадених кілька діб тримають «на підвалах», а потім, в залежності від «перспективності» сфальшованих «доказів», передають у «кримське управління ФСБ». Слідством доведені факти особистої участі колаборантів у тортурах, як це було у випадку викрадення і катувань херсонського журналіста Олега Батуріна так званим «головою ВЦА Каховського регіону» Володимиром Леонтьєвим.

Олег Батурін, журналіст Фото: investigator.org.ua

За даними прокуратури Херсонської області та правозахисних організацій, за час окупації були викрадені близько тисячі мешканців області, 400 із них і досі перебувають у катівнях Росгвардии, ФСБ та окупаційної «поліції». За інформацією Кримськотатарського ресурсного центру, на нових ТОТ було викрадено 67 представників органів місцевого самоврядування – керівники і спеціалісти територіальних  громад.

Онлайн-мапа викрадень управлінців, депутатів, активістів, бізнесменів у  Херсонській області, що ведеться журналістами медіа-центру IPC-Херсон.

Три найвідоміші таємні тюрми окупантів на Херсонщині знаходяться у підвалах захопленого управління СБУ в Херсоні, відділу поліції у Новій Каховці та Генічеського вищого профучилища №17.

Отже, створений російськими військовими та спецслужбами окупаційний режим на Херсонщині має системні і триваючі масові порушення норм міжнародного гуманітарного та кримінального права. Серед них:

  • триваючі злочини проти цивільного населення (обстріли населених пунктів, що призводять до загибелі чи поранення цивільних, руйнування житла; політично мотивовані затримання, тримання у таємних тюрмах і катування цивільних осіб; заволодіння майном цивільних осіб та об’єктів цивільної інфраструктури без військової необхідності; відсутність вільного доступу до медикаментів та інших життєво необхідних речей)
  • блокада евакуації місцевих мешканців із зони бойових дій і окупації та недопуск гуманітарних вантажів (відмова уряду України та міжнародним організаціям у «зелених коридорах» для мешканців ТОТ, заборона поставок гуманітарних вантажів, в тому числі – медикаментів та продуктів першої необхідності)
  • використання цивільних як «живих щитів» на блокпостах (зумисне утворення черг автомобілів у 3-5 днів на блокпостах, які служать «живими щитами» для військових рф; жорсткі фільтраційні заходи та мародерство на блокпостах)
  • загроза незаконного видворення (депортації) за дії, які можуть бути трактовані як протидія чи дискредитація ЗС рф та їх окупаційним органам, агітація проти «референдуму» та ін. і в цілому дозволяє повне сваління з боку окупаційних сил щодо місцевих мешканців)
  • створення інформаційної блокади і взяття під контроль трафіку (захоплення місцевого телеканалу Суспільне.Херсон та передавального обладнання національних ТРК, трансляція на їхніх частотах російських пропагандистських теле і радіостанцій; відключення українських операторів зв’язку та інтернет-провайдерів).

Для адміністрування усіх цих заходів у цивільній площині окупантам необхідні були «цивільні адміністрації», зі створенням яких, однак, виникли значні труднощі.

Окупаційна «ВГА»: під дулом, з палок і лайна

З кількістю і особливо з якістю колаборантів у «освободітєлєй» були і є великі проблеми. За півроку окупації на їхній бік не перейшов жоден авторитетний в регіоні політик, управлінець, який би мав доброчесну репутацію і значну підтримку населення. За півроку окупантів не підтримав жоден орган місцевого самоврядування – від області до найменшої громади. Відтак оголосити про створення обласної «адміністрації» на чолі з Володимиром Сальдо та призначення «мером» Херсона Олександра Кобеця окупанти спромоглися лише 26 квітня, тобто, наприкінці другого місяця окупації. Напередодні законний мер міста Ігор Колихаєв не був допущений до будівлі міської ради і продовжував працювати дистанційно. (Про політику уряду України щодо нових ТОТ і регулювання діяльності на них ОМС – в окремому матеріалі).

Прапор рф на будівлі Херсонської ОДА, окупований Херсон Фото: РИА Новости

Назагал у гауляйтери на Херсонщині подалися відомі місцеві корумпанти, аферисти, невдахи і ласі до влади і легкої наживи люди. З огляду на те, що утворені з колаборантів «военно-гражданские администрации» («ВГА»), як і ті, хто їх очолює, нічого самостійно не вирішують, а лише виконують роль «говорящих голів» і рупорів окупантів, ми не будемо детально зупинятись на персоналіях. До того ж, ми це робили відразу по їх створенню/призначенню:

Посіпаки окупантів. Філіпчук, Леонтьєв, Клочко, Сивак і генічеські старости

Прислужники окупантів у Мелітополі, Новій Каховці, Генічеську та Херсоні

Гауляйтери Херсонщини і їхні посіпаки

Однак є кілька моментів, на яких варто зупинити увагу.

По-першеусі найголовніші колаборанти на Херсонщині – це «заслуга» і результат бездіяльності спецслужб та правоохоронців України. Бо всі ці Сальдо, Кузьміч, Стремоусов, Булюк та інші співучасники колабораційних дій упродовж багатьох років були фігурантами журналістських розслідувань за фактами махрової корупції – бюджетної, земельної, політичної; за ознаками відкритої діяльності в інтересах іншої держави та співпраці з російськими спецслужбами і фінансування з рф. Однак українські слідчі органи та спецслужби, як кажуть, в упор не хотіли цього бачити. А деякі з них, включно з керівниками главків СБУ у Херсонській області та в АР Крим, працювали на спецслужби ворога.

Володимир Сальдо, призначений окупантами «глава адміністрації Херсонської області» Фото: РИА Новости

Володимир Сальдо, колишній мер Херсона і народний депутат від Партії регіонів, був одним із її спікерів: літав до Москви, де з екранів російських помийок вів антиукраїнську пропаганду і мало не гукав «Путін, введи!». Здавалось би, після перемоги Майдану його політична кар’єра мала б закінчитись, але ні! В адміністрації президента Петра Порошенка придумали проект партії «Наш край», дякуючи якому колишні регіонали пролізли у «нову владу». Не безкоштовно, звісно ж. Цей проект політичної корупції дав плоди на Херсонщині: найбільше в окупаційних «ВГА» – вихідців із «Нашого краю». Це і гауляйтер Володимир Сальдо, і його заступник Віталій Булюк, і Ігор Семенчев, і купа зрадників дрібніших.

Однак ще ж були і «плівки Сальдо» – записи телефонних розмов людини з голосом В.Сальдо, який розповідав про замовлення спецслужб рф на викрадення і доставку до росії «беглецов» – російських опозиціонерів, що емігрували в Україну. З представником ФСБ, розповідала людина з голосом Сальдо, він зустрічається в Криму – там у сім’ї Сальдо є елітна нерухомість, хто зна за які кошти придбана. Однак СБУ, схоже, до цього часу проводить експертизу записів, які ЦЖР надав їй ще у 2016 році! Тож Володимир Сальдо, контакти якого з ФСБ у Криму так і не зацікавили українські спецслужби, до наступних виборів створив власну іменну партію, провів у міську і обласну ради цілі фракції і суттєво впливав на прийняття рішень в області.

По-другеопору для окупантів забезпечила нереформована судова система. Інколи, під тиском громадськості і розслідувань ЗМІ, справа доходила до відкриття проваджень щодо зрадників і провідників «русского мира», і навіть – до суду, але ніколи до вироку так і не дійшла. Тут у нас два яскравих приклади (насправді більше).

Тетяна Кузьміч у Херсонському міськсуді, 03.06.21 Фото: Facebook Інка Українка

Тетяна Кузьміч, яка багато років абсолютно відкрито відпрацьовувала російські гранти від Россотрудничества і фонду «Русский мир» і при цьому очолювала бюджетну освітню установу у Херсоні. І тільки після розслідувань ЦЖР та наполегливості тодішнього представника президента в АРК Антона Кориневича СБУ «підняла повіки» і відкрила провадження, розслідувала слідами журналістів і скерувала до суду. Але до розгляду по суті обвинувачення Кузьміч у державній зраді справа так і не дійшла – його затягували як могли, і таки дотягли до часу окупації Херсона. Із лави підсудних Кузьміч пересіла в крісло начальниці «департамента образования ВГА» окупованої Херсонщини і керує захопленням освітніх закладів, призначаючи лояльних директорів і ректорів.

Є ще цікавіший приклад – Сейтумер Німетуллаєв, екс-очільник Генічеської РДА і крупний землевласник, який переховувався з 2014 року в Криму і створив пропутінську організацію «Къырым Бирлиги». Він був обвинувачений у сепаратизмі (ст. 110 ККУ) і оголошений у розшук. Обвинувальний акт по ньому був скерований до суду ще 12 жовтня 2016 року, однак навіть до проведення підготовчого засідання справа не дійшла. Засідання переносили кілька десятків разів через те, що херсонська адвокатка за призначенням не мала змоги приїхати до райсуду у Києві! Нахабне затягування справи чомусь нікого не турбувало. Відтак після вторгнення рф першими, хто взявся наводити порядки в Генічеському районі, було сімейство Німетуллаєвих, призначенці яких і засіли в окупаційній адміністрації.

І третій момент стосується «силового крила» колаборантів – тих, хто часто був жорстокішим за окупантів, хто здавав тероборонівців і особисто викрадав і катував учасників бойових дій і волонтерів, журналістів і депутатів, демонструючи свою «ефективність». Це були бійці охоронних структур, які забезпечували силову підтримку корумпованим чиновникам, політикам і бізнесменам (часто це було три в одному), серед яких були і проросійські діячі. Рік тому, коли почала формуватись система тероборони, яку формували місцеві органи влади, ці бійці були долучені до підрозділів ТрО. У квітні 2021 року ми опублікували розслідування Тероборона Херсонщини: ексбійці Павловського і Мангера, соратники Киви і Медведчука, де вказували на інфільтрацію бійців охоронних структур, які брали участь у антиукраїнських рухах і заходах.

«Серед бійців тероборони Херсонщини ми бачимо осіб із відкритою або латентною проросійською позицією, членів проросійських організацій та криміналізованих угруповань. У чиї руки Генштаб ЗСУ дає зброю, чиї накази вони будуть виконувати і у який бік стрілятимуть у час X?», – писали Альона Ніколова та Петро Коберник. Всі «герої» їхнього розслідування відповіли на нього  вже менше ніж за рік, особливо відзначимо роль Руслана Агаєва, керівника ГО «Ніхто крім нас», що був на службі у Павловського і Мангера. На момент окупації Херсонщини – підсудного у справі побиття активістів, що виступали проти дій очільниці Олешківської райради.

Руслан Агаєв, колишній очільник ГО «Ніхто крім нас» Фото: hromadske.ua

Поза тим, констатуємо, що станом на липень «ВГА» на чолі із Володимиром Сальдо не виконала жодного із поставлених їй завдань. Готовність до «референдуму» – «отрицательная»; оголошений перехід у розрахунках у рублях – провалився; кількість «паспортизованих» документами рф, судячи із відеозвітів, – кумедна. Завести людей у черги вдавалось тільки роздачею 10 тис рублів «допомоги».

І найголовніше: розповіді про «кримський шлях» до складу рф для нових ТОТ просто недосяжний. У Криму за проведення «референдуму» проголосувала не більшість, але значна частина депутатів ВР АРК. Попри те, що це рішення виходило за її повноваження, а частина депутатів, як свідчив Ігор Гіркін (Стрєлков), була його ж бійцями доставлена в залу засідань під дулами автоматів, в очах мешканців півострова це був частково легітимний орган. На Херсонщині (як і на частині території Запорізької області) такого органу немає. Ні обласна рада, ні жодна міська не визнали російську владу над собою. А ті, хто грає роль «влади» від імені окупантів, не мають ні авторитету, ні довіри, і нещадно троляться в соцмережах. До всього додався негатив від нахабних «експропріацій» майна і бізнесу, вибудови нових «криш» від нової «влади» на місцях, заведення незрозумілих правил, відкритого розбою і ненаситності військових та заходу обозу бізнесів від спецслужб рф.

Всі ці жахи стали настільки очевидними і нестерпними для мешканців окупованого Півдня, що у москві вирішили не гратися далі із колаборантськими «ВГА», а створити над ними надбудову у вигляді «уряду». Типу, формуємо структуру влади, як у рф.

Найприкольніше, що слідом за десантами росчиновників, відряджених до Херсоншщини і Запоріжчини, туди ж висадились і десанти російських «сіловіков», які займалися зачисткою особливо зашкварених місцевих.

ФСБшний «уряд» Херсонщини

Єлісеєв Сергій Володимирович, якого призначили главою фейкового уряду Херсонщини, – дуже перевірений, і не один раз. І це не дивно, бо у 1998 році Сергій Єлісеєв закінчив  академію ФСБ. Він служив у органах держбезпеки до 2005 року, звідки був відряджений на роботу у комерційні організації. У путінській росії це майже норма, коли офіцерів спецслужб відсилають керувати компаніями або регіонами: від державних монополій, заводів і ІТ-компаній – до органів цивільної влади цілих регіонів. Відтак з 2014 року Єлісєєв став чиновником. Остання його посада – перший віце-прем’єр уряду Калінінградської області – керівник апарату. До цього він працював у Вологді – помічником, а потім – і заступником мера.

Сергій Єлісеєв, голова маріонеткового «уряду Херсонської області» Фото: gov39.ru

Чому ми кажемо, що «уряд Єлісєєва» – ФСБшний? Не тільки тому, що на окупованих землях він апріорі не може бути незалежним від спецслужб. А й тому, що по своїй кар’єрній драбині Сергій Єлісєєв піднімався у прив’язці до «куратора».

До вересня 2016 року посаду керівника управління ФСБ у Вологодській області обіймав генерал-майор Леонід Михайлюк. Далі його призначають на аналогічну посаду у дуже специфічний регіон, фактично, анклав рф у ворожому НАТІвському середовищі, – в Калінінградську область. Через два місяці до Калінінграда на посаду заступника керівника апарату регіонального уряду прибуває Сергій Єлісєєв. А слідом – ще й вологодський прокурор. Пакетне призначення.

Леонід Михайлюк, начальник «УФСБ по Республіці Крим та місту Севастополь» Фото: rg.ru

Що маємо нині. Леонід Михайлюк з 2019 року очолює «управління ФСБ по Криму». Саме це управління сьогодні «відпрацьовує» всі справи по Херсонській області (вище ми описували схему). І от, зовсім випадково, урядувати окуповану Херсонщину призначають його давнього знайомого по Вологді і Калінінграду Сергія Єлісєєва.

Повідомляючи про це призначення, місцеві медіа писали, що разом із Єлісєєвим їдуть п’ятеро калінінградських чиновників. Поки що відоме ім’я одного із них – Володимира Безпалова. Він займав різні посади в уряді Калінінградської області: був начальником інформаційно-аналітичного відділу, а з червня 2017 року працював заступником міністра з муніципального розвитку та внутрішньої політики.

Володимир Беспалов, член маріонеткового «уряду Херсонської області» Фото: КП

До його обов’язків входила реалізація програми з переселення «співвітчизників» до Калінінградської області, а одним із останніх завдань – організація виборів губернатора області та муніципальних виборів в «єдиний день голосування» 11 вересня 2022 року.

Цілком ймовірно, що Беспалов займатиметься організацією та проведенням так званого «референдуму» на ТОТ Херсонщини, а також інформаційним забезпеченням цього фейкового волевиявлення.

Керувати так званим «міністерством освіти і науки Херсонської області» окупанти призначили не місцеву зрадницю Тетяну Кузьміч, яка вірою і за гроші російських фондів десятиліття служила Росії, а без 5 хвилин пенсіонера, 64-річного росіянина – Михайла Родікова.

Михайло Родіков, «міністр освіти і науки Херсонської області» Фото: sevastopol.su

Цей засланець добре відомий севастопольцям, бо з 2015 року він там керував департаментом освіти і щороку втрапляв у скандали. То з дитсадком, аварійність якого впритул не бачив Родіков, то з дитячим табором у Ласпі, де з отруєннями були госпіталізовані більше 20 дітей і вихователів. Власне, після цього у 2018 році Родіков подав у відставку і повернувся в рідне Підмосков’я, де мав посаду заступника голови адміністрації Каширського міського округу.

І нарешті, ще одним заступником голови маріонеткового уряду окупанти призначили місцевого колаборанта – все ще нардепа від «Слуги народу» Олексія Ковальова. Який нещодавно слав привіти із лікарняного ліжка, куди втрапив після начебто замаху українських партизан.

Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+