На восьмому році війни в Україні досі не має культурної політики і стратегії щодо того, як говорити про події від 2014 року, російську агресію, тимчасову окупацію, війну на Донбасі, спектр проблем, пов’язаних з внутрішньо переміщеними людьми, ресоціалізацією військових.
Про це розповіла наукова директорка Школи політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Анна Осипчук під час онлайн-конференції медіа-центру IPC-Генічеськ.
“Ми в польових дослідженнях бачимо підтвердження своїх попередніх гіпотез. Ми бачимо, що люди споживають мало українських культурних продуктів. Фактично є проблеми з доступом. Часто люди говорять, що нам було би цікаво подивитися історії простих людей, кого торкнулася війна, про звичайних героїв всіх цих подій. Але вони не знають про те, що вже є певні фільми, певні книжки. Наприклад, вони говорять про якість українського кіно, але з українського кіно бачили один-два фільми, і це не є їх провина. Фактично маємо велику проблему з доступом. На фокус-групах нам говорили, що не можуть знайти в інтернеті українські фільми”, – зазначила дослідниця.
Наразі Школа політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська Академія” реалізовує проєкт за підтримки Українського культурного фонду, який присвячений посилення ролі культури в осмисленні подій на Донбасі та в Криму після 2014 року і в ресоціалізації ветеранів.
Аналітики проводять низку фокус-груп у Донецькій, Луганській та Херсонській областях. Зокрема, дослідження проводили і в Генічеську. У майбутньому планують організувати загальнонаціональне опитування, а також записати експертні інтерв’ю з людьми, задіяними в цій сфері. На основі зібраних даних дослідники розроблятимуть рекомендації для української влади щодо розробки культурної політики. Презентацію результатів проводитимуть онлайн.
Анна Осипчук також зауважила, що наразі дослідження демонструють, що культурний запит у людей є, але бракує доступу та проінформованості. На що держава також має звернути увагу. Наприклад, не тільки підтримувати створення українських фільмів, але й відповідних інформаційних кампаній та їхнього розповсюдження.
«Насамперед, маємо великі проблеми з доступом і проінформованістю. Люди не знають, що такі стрічки є, що такі стрічки були, що такі фільми виходять. Чули, зазвичай, дві-три назви, незавжди розкручені і популярні, як це вважається з Києва. Це говорить, що державі потрібно приділити окрему увагу інформаційній кампанії з просування культурних продуктів, і питанню дистрибуції, тому, як це все розповсюджується, особливо для фільмів, які створені за підтримки державного фінансування. Держава має стимулювати, не тільки вкладати гроші у виробництво, але і певними політиками, преференціями, програмами.
Підтримувати не тільки виробництво культурних продуктів, фільмів, серіалів, але і підтримувати їхні інформаційні кампанії, розповсюдження цих фільмів. З мультфільмами взагалі, таке враження, що це тільки для міжнародних фестивалів знімається. Але щоб будь-яка людина мала змогу це подивитися, принаймні, знала, що таке є. Запит є, людям цікаво було би бачити, дивитися на життя людей, схоже на їхнє життя, вони хочуть побачити надихаючі, мотивуючі фільми. Людям не цікаво дивитися чорно-білу агітку, а цікаво дивитися про пересічних людей, звичайне життя на тлі подій, що відбуваються», – розповіла дослідниця.
Школа політичної аналітики НаУКМА – це сучасний аналітичний центр, який є частиною могилянського інтелектуального середовища.
Минулого місяця відбулось обговорення результатів дворічного дослідження Школи політичної аналітики НауКМА “Донбас очима молодіжних активістів: стан громадянського суспільства та перспективи реінтеграції”.
