Україна проти Росії в ЄСПЛ: перша перемога по Криму і російські маніпуляції

17 Січня 2021, 07:25

Європейський суд з прав людини визнав міждержавну скаргу України проти Росії (щодо Криму) частково прийнятною. Цим рішенням підтвердив свої повноваження щодо розгляду справи по суті.  Одним із найважливіших моментів стало визнання Судом дати, з якої Росія взяла під свій контроль Крим. ЄСПЛ погодився з позицією України, що це  сталось щонайпізніше 27 лютого 2014 року, тобто, після захоплення урядових будівель у Сімферополі  і за 2,5 тижні до «референдуму» про «приєднання» до Росії. В Україні, попри проміжний характер рішення,  святкують перемогу. Росія розгорнула інформаційну кампанію на пониження, маніпулюючи другорядними деталями із замовчуваням головних. 

Справа Україна проти Росії сформована із двох позовів, які були подані 13 березня 2014 року і 26 серпня 2015 року та стосуються подій у Криму у той період. У червні 2018 року ці два позови були об’єднані у нову справу Україна проти Росії (щодо Криму) — Ukraine v. Russia (re Crimea) № 20958/14.

Суть скарги і позиції сторін

Як зазначено в рішенні Великої палати ЄСПЛ, «справа стосується тверджень України про закономірність («адміністративну практику») порушень Європейської конвенції з прав людини Російською Федерацією в Криму в Криму» у період від 27 лютого 2014 року, дати встановлення Росією ефективного контролю над Кримом,  до 26 серпня 2015 року, дати подання другої заяви.

У міждержавних скаргах України проти Росії, поданих до ЄСПЛ щодо подій у АР Крим і Севастополі,  стверджується, що Росія системно  порушувала 12 статей Конвенції та Протоколів до неї. А саме:

право на життя (стаття 2), заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (стаття 3), право на свободу і безпеку (стаття 5), право на справедливий судовий розгляд (стаття 6), право на повагу до приватного життя (стаття 8), свобода віросповідання (стаття 9), свобода вираження думок (стаття 10), свобода зібрань та об’єднань (стаття 11), право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13), заборона дискримінації (стаття 14), захист власності (стаття 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції), свобода пересування (стаття 2 Протоколу № 4).

Позиція України: Росія відповідальна за триваючі злочини, пов’язані із порушенням прав людини, що вчинялися на території Криму, над якою Росія встановила ефективний контроль щонайменше з 27 лютого 2014 року, тобто, з моменту захоплення російськими спецпризначенцями приміщень ВР та Ради міністрів АРК.

Позиція Росії: кримський позов України до Росії — це «політична справа». Вона не про права людини, таким чином Україна хоче довести незаконність «входження» Криму і Севастополя до складу РФ. А ЄСПЛ не має повноважень на розгляд територіальних спорів.

Росія визнавала свою юрисдикцію в Криму — але тільки з 18 березня, тобто, дня підписання так званого «договору» про приєднання Криму і Севастополя до РФ, а пізніше віднесла цю дату ще на три дні — на 21 березня 2014.

Окупація Криму російськими військовими, березень 2014 року Фото: ИС

Тобто, за всі порушення прав людини і все, що відбувалось у Криму до цього дня, відповідальність мала нести Україна! Мовляв, так, наші військові там були — але тільки для того, аби забезпечити свободу демократичного «волевиявлення народу Криму».

Цей момент був дуже принциповим. І судді Великої палати погодились із аргументами України: Росія встановила свій ефективний контроль і мала «юрисдикцію», у значенні статті 1 Конвенції, щодо Криму з 27 лютого 2014 року, тобто, ще до проведення так званого «референдуму» та подальшої спроби анексії Криму і Севастополя.

«Приймаючи це рішення, суд враховував, зокрема, зростання посиленої російської військової присутності в Криму з січня по березень 2014 року, що відбулось без згоди української влади чи будь-яких доказів того, що існує загроза для дислокованих там російських військ, згідно чинних на той час  двосторонніх угод між Україною і РФ.  Суд також визнав звіт українського уряду послідовним протягом усього розгляду справи; він надав детальну та конкретну інформацію, підкріплену достатніми доказами, щоб довести, що російські війська не були пасивними спостерігачами, а брали активну участь у передбачуваних подіях», — йдеться у рішенні ЄСПЛ.

Треба зазначити, що Україні дуже допоміг з аргументами президент РФ Владімір Путін, і «суд особливо розглянув» дві його «неспростовані заяви».

По-перше, Путін розповів, як у ніч на 23 лютого 2014  під час наради у вузькому колі він дав наказ «розпочати роботу з повернення Криму до складу Російської Федерації».

По-друге, у рішенні суду згадується  інтерв’ю Путіна 17 квітня 2014 року, де він прямо визнав, що Росія роззброїла військові частини української армії та правоохоронних органів і що «російські військовослужбовці підтримали сили «самооборони Криму».

Тут було б доречним нагадати ще одну заяву Путіна – про те, як російські солдати поставлять поперед цивільних місцевих мешканців, щоб українські військові не чинили опір. Дослівно: «И пусть кто-то из украинских военных попробует стрелять в своих людей, российские военные будут стоять позади людей. Не спереди, а сзади». Цей наказ Путіна був виконаний – військові частини ЗСУ захоплювались за одним сценарієм: попереду екіпірованих російських вояків йшов натовп із цивільних бійців «самооборони», жінок, дітей та пенсіонерів обох статей. А це вже докази для іншого суду – Міжнародного кримінального. Цей підлий  прийом називається «живий щит» і є воєнним злочином, численні факти якого задокументовані і передані прокуратурою АРК в повідомленнях до МКС.

Що ЄСПЛ розглядатиме по суті, а що відхилив? 

Суд визначив наявність достатніх доказів, наданих урядом України, щодо адміністративної практики порушень прав людини на  півострові, де Росія встановила контроль з 27 лютого 2014 року, для розгляду їх по суті. А саме:

  • насильницькі зникнення та відсутність ефективного розслідування цих злочинів;
  • катування та незаконні затримання,
  • незаконне поширення  законодавства РФ на всю території Криму,
  • «автоматичне» введення громадянства РФ та захоплення приватних будівель,
  • придушення неросійських ЗМІ,
  • переслідування та залякування релігійних лідерів, які не належать до Російської православної церкви, захоплення храмів і церковного майна,
  • заборона публічних зібрань, переслідування та незаконне затримання їх організаторів учасників,
  • експропріація без компенсації майна цивільних осіб та приватних підприємств,
  • утиски української мови та україномовних дітей у школах,
  • обмеження свободи пересування між Кримом і материковою частиною України внаслідок перетворення адмінмежі  у кордон Росії з Україною,
  • дискримінація кримських татар.

Важливий момент: Суд вважає прийнятним твердження України про те, що в результаті поширення застосування російського законодавства на Крим, з 27 лютого 2014 року суди в Криму не можна вважати «законно створеними» в значенні статті 6 Конвенції (Право на справедливий суд).

Владика Климент, архієпископ УПЦ (КП) біля захопленого окупантами храму в с.Перевальному , 2014 р. Фото: Coutesy photo

Щодо деяких заявлених у скарзі України випадків порушень Конвенції суд не знайшов достатніх доказів, аби вважати їх свідченнями адміністративної практики. Їх всього три: суд не розглядатиме випадки  окремих вбивств та поранень у Криму, короткочасних затримань іноземних журналістів і вилучення у них обладнання у першій половині березня 2014 року та «націоналізації» майна українських солдатів.

Це не означає, що цих порушень не було чи Суд, як писали російські ЗМІ, «не визнав ці випадки порушеннями Конвенції». Суд лише не побачив у наданих Україною доказах системності порушень, або ж, як у випадку із житлом військовослужбовців, «український уряд не надав доказів стосовно практики націоналізації майна українських солдатів».

Водночас суд повідомив Росію про скаргу України щодо переведення засуджених  з Криму до виправних установ на території Росії, яка була подана у грудні 2018 року. ЄСПЛ долучив її до справи, яку розглядатиме  по суті, але щодо прийнятності саме цієї скарги ухвалить рішення пізніше.

Реакція в Україні і Росії

В Україні попри проміжний характер рішення ЄСПЛ  оприлюднена постанова про прийнятність позову до Росії щодо Криму була сприйнята як перемога.

Цьому є підстави. Найперша – очікування було довгим: від подачі першої скарги до перших слухань у справі пройшло п’ять років, а рішення про прийнятність чекали після того ще рік і три місяці. До того ж, у розгляд по суті нарешті  «пішов» перший із чотирьох міждержавних позовів до Росії, поданих до ЄСПЛ. Фактично прийнятною визнана уся скарга України –  за незначним винятком трьох випадків, які, втім не відміняють прийнятності решти випадків про порушення заявлених статей Конвенції.

А плюсуючи до події 14 січня 2021 у Страсбурзі подію 11 грудня 2020 у Гаазі, де прокурорка МКС Фату Бенсуда повідомила про завершення попереднього вивчення справи «Ситуація в Україні» і досягнення критеріїв для початку офіційного слідства, українці справді можуть святкувати.

Урядовці і політики, правозахисники і правоохоронці, коментуючи рішення, особливо втішаються двома речами: власне самим рішенням про прийнятність справи Україна проти Росії (щодо Криму) і початок її  розгляду ЄСПЛ  по суті;  і тим, що Суд підтримав позицію України щодо дати, з якої слід відліковувати встановлення ефективного контролю Росії над Кримом. Тобто, 27 лютого 2014 року. Це означає, що усі міфи і легенди  Росії про «волевиявлення» мешканців Криму і Севастополя можуть розповідати хіба що своїм громадянам, Суд встановив, що всі події після 27 лютого, включно з референдумом, здійснювались під контролем Росії і її військового контингенту, який з січня по березень 2014 зріс на півострові удвічі. І останню обставину  й сама Росія не заперечує.

Втім, зазначимо, що якби Україна розглядала окремо ситуацію в Севастополі і АР Крим (що було б логічно, оскільки це різні адміністративні одиниці), то можна було б твердити, що ефективний контроль у Севастополі Росія встановила ще раніше.  Законна влада в Севастополі була повалена ще 23 лютого, а контроль над містом взяло командування ЧФ РФ, яке стояло «за спинами» створеної із російських відставників «самооборони Севастополя». (Детально про  хронологію і головних учасників цих  подій у розслідуванні  ЦЖР – «Шуцмани Путіна. Севастополь»).

Захоплення  військовими РФ української військової частини, 2014 рік  Фото: YouTube

Офіційна реакція Росії на постанову Великої палати ЄСПЛ про прийнятність української скарги викладена у заяві  міністерства юстиції РФ, опублікованій із маніпулятивним заголовком «ЕСПЧ сделал вывод о недоказанности ряда обвинений по жалобе «Украина против России (Крым)». У заяві увага акцентована на «недоведеності доказів» у кількох кейсах з порушень прав людини, при цьому жодного слова про те, в чому Суд відмовив Росії. В першу чергу, повністю замовчується факт визнання судом дати встановлення ефективного контролю РФ у Криму з 27 лютого 2014 року. По-друге, як уже згадувалось зауваження РФ стосувались того, що справа Україна проти Росії – політична і має на меті територіальний спір за Крим, а «ефективний контроль» означає «державний суверенітет» над територією, що не є в компетенції ЄСПЛ. На що суд Суд відповів, що питання законності «інтеграції» Криму до Росії, «референдуму» у Криму, як і подій на Майдані, на які кивала Росія як на пояснення бажання Криму від’єднатись від України, не розглядаються Судом і їх немає у заяві України. Дослівно:

«Події, пов’язані з протестами на Майдані в Києві, та питання законності відповідно до міжнародного права начебто інтеграції Криму до Російської Федерації після «референдуму», проведеного у Криму в березні 2014 року, не стосуються справи, що розглядається Судом. Насправді ці справи не передавались до Суду, і тому вони були поза межами справи».

Замовчуючи той факт, що даний фрагмент рішення суду є відмовою Росії у її запереченнях у справі, російські пропагандисти витисли із поразки «перемогу» і підставу для «новини» про те, що ЄСПЛ «відмовився розглядати питання про анексію Криму».