Вт. Лип 7th, 2020

Повзуча «амністія»

Фото: depositphotos / igorgolovniov

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+

Строк давності для сепаратистів, які вчиняли злочини середньої тяжкості в 2014 році, сплив. Їх можна звільняти від кримінальної відповідальності. Вони «чисті перед законом» і можуть балотуватися хоч у президенти України, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання DT.UA.

Амністія «учасників подій у Донбасі», яку передбачено Мінськими домовленостями і забезпечення якої Москва наполегливо вимагає від Києва, залишається дискусійною в переговорах і вкрай болючою темою для українців, які не готові ані пробачати, ані забувати тих, хто відчинив двері війні. Хто блокував українські військові частини і БТР на дорогах, сидів у «виборчих комісіях» псевдореферендумів і йшов на вибори до незаконно створених органів квазіреспублік.

«Часовий» механізм

Це ж стосується й окупованого Криму, хоча до нього у влади все ще «не дійшли» на жодному рівні. Сепаратисти «середньої ланки», ті, хто під час «русской вєсни» в Севастополі й АР Крим і надалі впродовж усього 2014 року вчиняв злочини, за які «дають» не більше 5 років позбавлення волі, фактично, вже «амністовані» часом. Саме такий строк давності для відповідальності за статтею 110 Кримінального кодексу України — посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Або ж публічні заклики до вчинення таких умисних дій.

Так, це дуже болісно сприймати тим, хто втратив когось із рідних. І перелік втрат у кожного свій. Однак такий в Україні закон. І Україна вже тим має бути не Росія, що на її підконтрольній території закон працює. Хай яким він на сьогодні є.

Тож і я, стримуючи емоції, пишу про те, що щойно, 20 грудня, до суду за статтею 110 ККУ зайшов обвинувальний акт у справі Ігоря Кучерявого, 41-річного севастопольця, учасника «Автоканалу Севастополя» — «тактичної групи», як вони себе називають, яка на частоті 446 MHz забезпечувала зв’язок і координацію злочинних дій незаконного збройного формування «Самооборона Севастополя». Того, що виконувало для окупантів брудну роботу, — нападали, переслідували, викрадали проукраїнських активістів, перешкоджали роботі журналістів, були ширмою, а, насправді, живим щитом для захоплення військових частин і кораблів.

За публічними свідченнями координатора «Автоканалу» Максима Мішина та інших «гєроєв русской вєсни», ця «тактична група» забезпечила раціями та зв’язком блокпости Севастополя, окремі з яких мали прямий зв’язок із штабом Чорноморського флоту РФ, та кількасот автомобілів членів «самооборони Севастополя». Публічно, на пресконференції за участі Кучерявого, було визнано факт, що саме на частоті «автоканалу» здійснювалася координація переслідувачів знімальної групи каналу «Інтер» (журналісти Андрій Цаплієнко і Олена Механік) та грецького журналіста Костаса Онисенка. Їх «самооборонівці» по-звірячому побили після зйомок спроби штурму військової частини ВМСУ російськими вояками. Телекамери — розбили, відзняті матеріали знищили. Роман Бочкала ще 2014 року оприлюднив радіоперехоплення розмов на частоті «автоканалу», які свідчать про справжнє полювання на журналістів — свідків воєнного злочину РФ.

А тепер — реалії нинішнього дня на прикладі однієї «справи Кучерявого». Його затримали на КПВВ «Каланчак» до з’ясування обставин, коли він приїхав на вільну територію України отримати біометричний паспорт. Так, це таки магніт для РФ і окупованих нею територій, чиїх паспортів світ не визнає. Те, що він є членом путінської «Єдіной Россіі», незаконно кандидував від неї в депутати незаконного «заксобранія» Севастополя, як кажуть, до справи вже не пришити. І навіть участь у формуванні «Автоканал Севастополя» за давністю вже «амністована» часом. Тож від оголошення підозри єдинорос та учасник «русской вєсни» Ігор Кучерявий перебував під цілодобовим домашнім арештом (винайняв квартиру в Херсоні), гарантовано сподіваючись, що демократична держава, яку він зрадив, дотримається норми статті 49 ККУ, і до в’язниці він не потрапить.

Правда, частина 5 тієї ж статті 49 ККУ передбачає, що давність не застосовується в разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109–114, тобто, стаття 110 також сюди входить. Але яка прикрість! Законодавці цю поправку внесли 8 квітня 2014 року. Тож усі події лютого–березня в Криму (основні для окупації та спроби анексії РФ) під її дію не потрапляють. З іншого боку, якщо крім статті 110 фігурант «заслуговує» і на більш тяжкий злочин — то строк давності за статтею 110 йому вже не допоможе.

Тож що можна надалі очікувати у справі «Кучерявого і Ко» (Ко — інших колаборантів)? Якщо інших, середньої тяжкості чи більш тяжких, злочинів їм не інкримінують — на них чекає звільнення від кримінальної відповідальності. Тож можемо сказати, що на наших очах відбувається широкомасштабна «амністія» в часі.

Стаття 110, до речі, «допомогла» українській стороні бодай формально узаконити звільнення арештантів у процесах «обміну» з РФ і визволення політичних в’язнів Кремля, а також у випадках співпраці підсудних зі слідством, коли обвинувачення було змінено зі статті 111 ККУ (державна зрада) на статтю 110. У результаті серед інших були звільнені депутат з Євпаторії Сергій Осьмінін, севастопольський депутат, який голосував за приєднання до РФ, Володимир Галічий, керівниця відділення російського руху «Волонтери перемоги» Олена Одновол. Їхню компанію незабаром може поповнити «міністр охорони здоров’я» Криму Петро Міхальчевський, який не збирається повертатися на окупований півострів.

авіла зброя

«Ми маємо закінчити війну і повернути свої території. Але я неодноразово казав, що єдиний шлях до цього — це дипломатія. Її потужна й дійова зброя — це санкції. Я не втомлююсь повторювати всім нашим світовим партнерам, які нам допомагають, і я дуже їм вдячний, але інколи вони думають про зняття санкцій. Ви втрачаєте гроші — серйозно? Ну вибачте, ми втрачаємо людей. У цивілізованому світі платити податки — це нормально, у тому числі задля гарантування порядку. Санкції — це, фактично, ті самі жорсткі податки, необхідні для світового порядку, це податок заради миру. І, доки його не буде відновлено, санкції мають бути збережені».

Даруйте довгу цитату, — але це президент України Володимир Зеленський. Його виступ на YES-2019. Що, виходячи з цієї заяви-формулювання політичної волі, мали б зробити всі ті, кому належить її реалізовувати в турборежимі? Перечитати і негайно привести до тями (адекватно завданням і загрозам) Закон про санкції. Означити цей інструмент як визначальний для КМУ і всього переліку відомств — Мін’юсту, АМКУ, АРМА та всіх держателів реєстрів. Принцип токсичності країни-агресора, її державних і приватних компаній, причетних прямо чи опосередковано (через власників /бенефіціарів чи контрагентів), давно закладений у систему санкцій Заходу проти РФ. Але не України.

Втім, це запізніле завдання можна полегшити, якщо швидко створити новий держреєстр — фізичних і юридичних осіб, щодо яких впроваджено обмеження (санкції) у зв’язку зі збройною агресією РФ проти України. І створити центральний орган влади (або наділити цими повноваженнями вже існуючий), який буде реалізовувати санкційну політику України проти РФ, контролювати підсанкційні активи, як це робить OFAC Мінфіну США, та фіксувати порушення санкційного режиму щодо Криму.

Україна спромоглася на перші санкції лише у вересні 2015 року — тоді як перші західні було впроваджено вже у березні 2014. Як показало розслідування кримського Центру журналістських розслідувань, до українських санкційних списків зразка 2018 не потрапили 25 близьких до Путіна фізичних осіб та понад 40 пов’язаних юридичних осіб, які були у списках США ще з 2014 року. І тільки в березні 2019, під час президентських виборів, РНБО, очолювана Петром Порошенком, додала цих та інших осіб до санкційних списків.

Відтоді жодного рішення РНБОУ про продовження/застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб, причетних до збройної агресії РФ проти України, не було застосовано. Яка тактика і стратегія в цій політиці нової влади України — незрозуміло. Правильні слова президента поки що не підкріплені жодними системними діями. Наразі спрацьовує інерція, яка, правда, має якісь несистемні поки що відмінності.

10 грудня нинішнього року в Брюсселі, напередодні чергового продовження західних санкцій проти РФ за анексію Криму, представники ЄС та України всьоме обговорили наслідки незаконної анексії Криму і Севастополя. Зустріч відбувалася на рівні вищих посадових осіб Європейської служби зовнішніх дій і Європейської комісії та представників кількох українських міністерств і прокуратури АР Крим.

Як повідомляла прес-релізом Європейська служба зовнішніх дій, «ЄС і Україна надали оновлені довідки про свою відповідну політику щодо Криму та Севастополя, зокрема обмежувальні заходи» , обговорили безпеку та ситуацію з правами людини на півострові». З боку ЄС прозвучали запевнення у відданості політиці невизнання анексії Криму РФ («ЄС не визнав і не визнає незаконну анексію Кримського півострова Росією. Він відданий повній реалізації своєї політики невизнання») та продовження дії санкцій. Учасники також звернули увагу на співпрацю на міжнародних форумах і питання міжнародного права.

Представники української делегації в неофіційних розмовах кажуть, що сьома зустріч якісно відрізнялася від попередніх, оскільки кожен із них отримав змогу докладно ознайомити європейців із ситуацією на півострові, порушеннями прав людини, вимушеною «паспортизацією» українських громадян. А також висловитися за створення органу, який би моніторив дотримання режиму санкцій ЄС на території Криму та застосування покарання для порушників. Як відомо, політика ЄС стосовно цього передбачає, що кожна з країн-членів Союзу самостійно проводить цю роботу. І новини про те, що в тій чи іншій країні розпочато слідство щодо порушення санкцій за бізнесову діяльність у Криму, яка підпадає під обмеження (наприклад, поставка норвезького ільменіту по морю судном німецької компанії для заводу Фірташа), не рідкість, однак повідомлень про застосування якогось покарання наразі не траплялося.

І тут українцям слід протерти дзеркальце, щоб краще побачити себе, любимих і стражденних. Так звані українські санкції тануть сьогодні, як лід із холодильника. ВР України досі у передбачений законом спосіб не запровадила жодної секторальної санкції проти РФ.

Наразі не існує єдиного верифікованого й офіційного списку фізичних та юридичних осіб, щодо яких рішеннями РНБОУ застосовано санкції за агресію проти України.

Не існує єдиного центрального органу влади, який би формував і здійснював санкційну політику України, контроль за активами підсанкційних фіз- та юросіб.

За даними джерел «ДТ», в уряді наразі спостерігається «просідання» санкційної теми, але позиція держави тут ні до чого. Проблема начебто у гальмуванні передачі функціоналу Олени Зеркаль, яка концентрувала на собі всю «російську історію», нинішнім заступникам міністра ЗС. Дивно, що цього просідання на начебто головному напрямі дипломатії по-Зеленському у Зеленського й досі не бачать.

Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+